Ніхто не забутий, ніщо не забуто

                                                              Перемога! Ясна Перемога...

                                                              Свято Миру, Свободи, Весни...

                                                              Ми доземно вклоняємось нині

                                                              Всім героям, звитяжцям війни.

.      Травень... Це місяць буяння садів, місяць по-літньому теплих ночей і нескінченних солов’їних пісень... А ще це місяць, коли змовкли останні постріли гармат, настала тиша і прийшов довгожданий, вистражданий, оплачений дорогою ціною мир. «Ніхто не забутий, і ніщо не забуте!..» Ми не повинні, не маємо права забути те, що відбулося 75 років тому: якою ціною завойовано мир, чому нам пощастило народитися вільними людьми, кому ми повинні дякувати за це. Багатьом звитяжцям, полеглим на полях битв, не судилося побачити завершення лихоліття. Сьогодні, в річницю героїчного подвигу, немає поряд і багатьох з тих, хто, відстоявши свободу і незалежність Батьківщини, повернувся в післявоєнну розруху, мужньо подолав всі труднощі, відновив зруйновані міста і селища.

         Пам'ять народу жива. Відійшли у вічність попівські солдати Перемоги, забираючи з собою спогади про ті лихоліття. Пам’ять про них непідвладна часу. Війна – жорстока справа. ЇЇ чорні крила закрили голубе небо. На мирні оселі впали перші фашистські бомби. Війна обпалила своїм полум’ям кожну попівську родину. 1550 жителів Попівської сільради із зброєю в руках захищали рідну Вітчизну.   Попівчани героїчно боролися з фашистськими полчищами,як на фронтах, так і в тилу ворога. У селі було створено партизанський загін, до складу якого входило 12 чоловік.  В мирний час на їх честь у селі споруджено пам’ятник партизанам.

 Котилася війна рідною землею, залишаючи попелища. За період окупації в селі Попівці було спалено 113 житлових будинків, приміщення школи, лікарні,сільради, магазинів, господарські будівлі всіх чотирьох колгоспів села та розстріляно 19 попівчан.  Кожен із солдат тільки і мріяв про найшвидшу Перемогу та повернення до дому. Але не всім судилося повернутися, загинули смертю хоробрих на полі бою 535 попівчан.На їх честь у селі споруджено пам’ятник Вічної Слави –

 це братська могила, де похоронено13 воїнів Південно-Західного фронту та 373 стрілецької дивізії, які  загинули у боях за Попівку у вересні 1941 та 1943 років.У шумі весняних вітрів,  в пречистому сяйві беріз, до нас,живих, говорять полеглі солдати:  «Слухайте! Дивіться! Не забудьте! Вище підіймайте стяг Перемоги, щоб ніхто не міг зробити вигляду, ніби забув. Не забудьте, як втрачали найдорожчих людей, не забудьте, як чекали першого дня без війни.  Думайте про майбутнє і вічно пам’ятайте те страшне лихоліття 1939 – 1945 років».

         Молоде покоління має знати і пам’ятати героїчне минуле своєї країни, тому  у сільській   бібліотеці  бажаючі після карантину матимуть  змогу  познайомитись з  книжковою виставкою-інсталяцією "Ніхто не забутий, ніщо не забуто"

та фотостендом "Зі сплаву геройства і мертвих, і живих писалось ім'я Перемога".

    Велика вдячність усім, хто кував Перемогу, пам’ять про цих людей ми пронесемо у своїх серцях через усе життя.  Тож пам’ятаймо про все і про всіх!

                    Любов Демидко, завідувач Попівської сільської бібліотеки-філії.