Чудесного сміху відлуння
13 січня 2020 року - 120 років від дня народження Олександра Івановича Ковіньки [справж. –
Ковінько], українського
письменника-гумориста. Народився у селі Плоске (нині Решетилівського
району Полтавської області) в родині селянина-бідняка. Закінчив
церковноприходську школу, навчався в земському двокласному училищі. З 12 років
пішов у найми. У 1917 склав екстерном іспити за чотири класи гімназії. Був
сторожем у сільській аптеці, служив у міліції в Полтаві. У період громадянської
війни в Російській імперії та у часи боротьби за існування Української Народної
Республіки спочатку був у повстанському загоні. У 1918 схоплений кайзерівськими
окупантами й відданий до воєнно-польового суду. Звільнений під час наступу
Червоної Армії. Був членом партії боротьбистів. Брав участь у боях з
денікінцями, потрапив до них у полон. Знову був звільнений і вступив до
Червоної Армії (разом з В. Сосюрою). Затим воював у війську УНР. Війна
закінчилась для нього у таборі біля Познані (Польща) де перебував у 1920–1921.
Після повернення додому вступив до комітету незаможників. Був секретарем
сільради. Навчався на курсах інструкторів-лекторів ТСОАВІАХІМу, виступав з
лекціями від цього товариства. 1926—28 навчався в Полтавському інституті
народної освіти (заочно). Друкуватися почав 1926 р.— тоді з легкої руки Остапа
Вишні в газеті «Селянська правда» була вміщена його гумореска «Містки та
доріженьки». Друкував гумористичні оповідання та фейлетони в газетах та журналах. Перша книга — збірка
гумористичних і сатиричних повістей «Індивідуальна техніка» (Харків, 1929),
друга — «Колективом подолаємо» (Полтава, 1930). 6 жовтня 1934 року
заарештований органами НКВС у справі «Контрреволюційної боротьбистської
організації». 27-28 березня 1935 виїзною сесією Військової колеґії Верховного
Суду СРСР засуджений до десяти років таборів. Відбувати покарання засланий до
Магадана. Там він працював вибійником, бурильником, гірничим майстром,
плановиком-економістом на гірничо-промислових підприємствах Дальбуду.
Звільнений 1947, але без права повернення в Україну, жив у Якутії. Там у 1950
заарештований удруге і повернений у Нагаєво поблизу Магадана. 4 липня 1956
судово-слідчу справу його було припинено за відсутністю складу злочину.
Після реабілітації повернувся на батьківщину, до рідної Полтави. Був
відновлений у рядах СПУ, повністю поринув у літературну роботу. Було видано понад 30 книг сатири й гумору. Мова творів О. Ковіньки жива і барвиста, щедро пересипана народним гумором. У творах письменник гостро викриває нероб, п'яниць, халтурників, бюрократів, хуліганів, словом, носіїв тих негативних явищ, що притаманні і сьогодні. І навпаки теплим ласкавим усміхом розповідає про людей праці, справжніх трудівників. Його коротенькі бувальщини, фейлетони, гумористичні повісті, веселі спогади, публіцистичні нариси пройняті лагідною іронією, проникнуті гумором і трохи присоленим народним жартом.
В Попівській сільській бібліотеці-філії до 120 річчя з дня народження Олександра Ковіньки була проведена літературна хроніка "До Ковіньки на хвилину, на веселу гуморину", де завідуюча бібліотекою познайомила присутніх з біографією і творчістю нашого земляка.
В Попівській сільській бібліотеці-філії до 120 річчя з дня народження Олександра Ковіньки була проведена літературна хроніка "До Ковіньки на хвилину, на веселу гуморину", де завідуюча бібліотекою познайомила присутніх з біографією і творчістю нашого земляка.
В бібліотеці організовано викладку літератури "Зі сміхом легше в світі жити", де користувачі мають змогу ознайомитися з літературною спадщиною письменника.
Федір Михайлович Достоєвський стверджував, що краса врятує світ. Можливо. Та не менш переконливою видається теза про те, що світ врятує почуття гумору. То ж читайте та смійтесь на здоров'я!
Любов Демидко, завідувач Попівської сільської бібліотеки-філії.